КУЛЬТУРНИЙ «МІНСЬК» 

про громадянську відповідальність поета

Чи несе поет громадянську відповідальність перед суспільством, батьківщиною і своїм народом? Завжди вважав, що так. А тим більше тоді, коли на твою батьківщину напав підступний ворог і вона стікає кров’ю. Очевидно, що в такі часи не тільки в окопах на передовій, а й на культурному фронті мають діяти певні моральні правила поведінки. Тому не випадково українське суспільство з таким осудом і огидою сприймає постійні гастролі до Москви доморощених культпрацівників.

На цьому фоні дивно виглядає те, що залишилася непомітною для широкого загалу дуже знакова подія, яка відбулася 12-13 грудня 2016 року в Мінську. В столиці Білорусі (вже втретє цьогоріч) відбулася конференція Міжнародного гуманітарного проекту «Мінська ініціатива». На ній був презентований альманах молодих поетів Росії, Білорусі і України під назвою Terra Poetica.

Відкривали презентацію, як і годиться, високі московські гості – колишній міністр культури Російської Федерації М. Швидкой та заступник керівника «Роспечати» В. Григор’єв.

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ АБЕТКИ

Загальновідомо, що українська абетка сформувалася на основі кириличної азбуки, що поширилась у Київській Русі з прийняттям християнства.

Кирилиця мала декілька видів чи форм написання (устав, напівустав, скоропис, в’язь та ін.). Найдавнішою формою кириличного письма був устав. Проте уставне письмо досить рано почало переходити в більш швидкі почерки: з'являється нахил; частішають частини букв, що виступають за межі рядка; розвивається система скорочень. На зміну уставу приходить напівустав і скоропис (іноді виділяють також перехідні види письма: маюскульний курсив, перехідну скоропис та ін.). Для заголовків застосовувалася особлива техніка декоративного поєднання букв - в'язь.

Певний час кириличне письмо з успіхом використовувалося при переписуванні книг, а з появою друкарства – і для друкованих. Та згодом громіздкий і застарілий кириличний друк з його складним правописом і численними титлами став непридатним для друкування наукових видань, навчальних посібників, художньої літератури тощо.

ХАМСЬКА ФІЛОЛОГІЯ

Важко перебільшити значення мови з боку її впливу на культурне, моральне і політичне життя суспільства. Мова є одним з найважливіших засобів впливу на цілі народи, маніпулювання людьми, способом зміни їхньої свідомості.

Давно вже відомо, що для того, щоб здобути перемогу у війні треба принизити моральний дух супротивника, переконати його, що він є жалюгідним і нікчемним, ні на що не здатним. Одним із засобів такого приниження України є спроба принизити українську мову, показати, що вона є не просто «зіпсованою», але й смішною, сільською, некультурною.

Кожен народ любить і звеличує свою мову. Це цілком природно. Адже в багатьох мовах поняття «мова» і «народ» збігаються. Рідною мовою людина щодня чує своє ім'я (найприємніше слово, як стверджують психолінгвісти), освідчується в коханні, сумує і взагалі виказує свої почуття і емоції.

НАША ПЕРША КНИГА 

У 2016-2017 роках виповнюється 960 років найдавнішій пам’ятці української книжності - Остромировому євангелію. Ця книга є першим точно датованим пергаменним рукописом, створеним у Давній Русі.
     Євангеліє було переписане у 1056-1057 роках (з жовтня 1056 по травень 1057) на замовлення новгородського посадника Остромира, що був посаджений київським князем Ізяславом Ярославичем. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді.

Вона виконана на дуже високому рівні книжкової справи. Текст євангелія написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оздоблення книги, прикрашеної малюнками євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є післямова писаря - дяка Григорія, поставлена також і дата написання.

ЧИ ПОЛОНІЗМ СЛОВО «ДЯКА»?

Багато слів, які традиційно вважаються полонізмами або запозиченими за посередництва польської мови, насправді викликають значні сумніви щодо свого походження.

Візьмемо для прикладу слово «дяка», «дякувати». Академічні словники подають його як полонізм, запозичений в свою чергу з німецької мови. Так, у Фасмера читаємо: «дяковать «благодарить», дяка «благодарность», зап., южн. (Даль), укр. (по)дяка - то же, дякувати «благодарить». Через польск. dzięk м., dzięka ж. «благодарность», dziękować «благодарить» (с XIV в.) из средневерхненемецкого dank «благодарность», danken «благодарить».

Слідом за ним 7-митомний «Етимологічний словник української мови» (найбільш повний на сьогодні подібний словник) повідомляє, що слово «дяка … - запозичене з німецької мови через польську».

ПАМ’ЯТАЙМО: ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР

30 липня (18 за ст. ст.) 1863 року був виданий таємний припис міністра внутрішніх справ Російської імперії П. О. Валуєва, спрямований до Київського, Московського і Петербурзького цензурних комітетів, про призупинення друкування українською мовою («малороссийским наречием» за тодішньою термінологією) релігійної, навчальної і призначеної для початкового читання літератури. Таке обмеження використання української мови для широкого загалу суттєво позначилося на її розвиткові й дається взнаки і досі. Тож не забудьмо і пам’ятаймо, як нищили нашу мову. Плекаймо і поширюймо її по всіх світах. Бо вона того варта.

«ГАЛИЦИЗМИ» І НЕЧУЙ

Ще однією неправдою, яку хочуть нав'язати сьогоднішньому українському суспільству останнім часом, є твердження, що українська мова багато в чому зіпсована «галицьким діалектом». А в Галичині нібито говорять такою мовою, яку краще розуміють поляки, ніж самі українці, оскільки галичани вигадують слова на основі польських. Один одіозний політик навіть не посоромився свого часу в ефірі одного з українських телеканалів назвати цей діалект «відрижкою», що миттєво було розтиражовано засобами масової інформації, включаючи інтернетівські.

У руслі зазначених тенденцій київський публіцист О. Карєвін у своїй брошурі «Чертовщина под украинским соусом», а потім і в книзі під назвою «Русь нерусская (Как рождалась «рідна мова»)», наводить свій список «галицьких» слів, посилаючись при цьому на авторитет І.С. Нечуй-Левицького: «Классик украинской литературы настаивал на том, что украинский литературный язык нужно создавать на основе приднепровских народных говоров, а не галицкой говирки, "переходной к польскому языку со множеством польских слов", к которой добавляют ещё "тьму чисто польских слов: передплата, помешкання, остаточно, рух, рахунок, рахувать, співчуття, співробітник"…».

МОВНІ ВІЙНИ: МІФ ПРО "ЗІПСОВАНІСТЬ" УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Сьогодні, на жаль, продовжують тиражуватися твердження, нібито українська мова - це та ж сама російська, але зіпсована польськими та «галицькими» словами. На цьому часто-густо спекулюють люди, далекі не тільки від лінгвістики, але й взагалі від науки. Але чи так вже суттєво вплинула польська мова на українську? Скільки полонізмів та інших запозичень насправді містить українська мова? Взагалі, чи шкідливі запозичення, і якими є справжні взаємовідносини між різними мовами?

У харківському видавництві «Vivat» нещодавно вийшла книга Володимира Селезньова «Мовні війни: Міф про "зіпсованість" української мови», що стала найгучнішою новинкою у жанрі нон-фікшн цього року.

   У книзі вперше комплексно розглянуто зазначені мовні питання і спростовується міф про «зіпсованість» української мови полонізмами, «галицизмами», неологізмами тощо. Книга розрахована на широке коло читачів і буде цікавою усім шанувальникам української мови. 

НЕПОМІЧЕНА РІЧНИЦЯ: 140 РОКІВ ЕМСЬКОМУ УКАЗУ

Якось тихо і непомітно пройшла в Україні річниця доволі знакової події. 30 травня (18 за ст. ст.) 1876 року російський імператор Олександр ІІ підписав в німецькому курортному містечку Бад-Емсі указ, який поповнив перелік заборон публічного використання і поширення друкованої літератури українською мовою і практично повністю заборонив її в Російській імперії. Про це сьогодні там нагадує пам'ятна дошка. Слідом за сумнозвісним циркуляром міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, виданим на 13 років раніше, Емський указ забороняв не тільки друкувати книги на «малороссийском наречии», але й ввозити такі з-за кордону.

Негативні наслідки підписаного в Бад-Емсі 140 років тому документа для української історії важко переоцінити. Мета була ясною - придушити самостійний розвиток української культури. Жорсткі обмеження вживання української мови, порушення яких передбачало суворі покарання аж до каторги і навіть смертної кари, мали яскраво виражений імперський характер.

УКРАЇНСЬКІ КНИЖКИ, ЯКІ БУЛИ ПЕРШИМИ У СВІТІ

А чи знаєте ви, що перша у світі «Енциклопедія кібернетики» (в 2-х томах) вийшла 1973 року у Києві українською мовою. Рік по тому вона була перевидана там само російською.

Енциклопедія містить близько 1700 статей з інформатики, кібернетики (теоретичної, економічної і технічної) та обчислювальної техніки. Окремий цикл статей охоплює філософські та соціологічні питання кібернетики.

Вихід енциклопедії став результатом творчої співпраці Головної редакції Української Радянської Енциклопедії та Інституту кібернетики АН УРСР. Головним редактором став відомий поет, академік АН УРСР М. П. Бажан. У створенні енциклопедії узяли участь близько 600 науковців та спеціалістів у різних галузях знань зі 102 наукових та виробничих установ Радянського Союзу.

ЯК ТРЕБА БОРОНИТИ МОВУ

Українське законодавство про мову бере початок від 24 березня 1918 pоку, коли було прийнято Закон Української Центральної Ради про запровадження української мови у банківській і торговій сфері. У ньому зокрема вказувалося: «Всякого роду написи, вивіски... повинні писа­тися державною українською мовою...».

     Директорія УНР прийняла закон «Про державну мову в УНР» (1 січня 1919 року), який затверджував українську мову державною і обов'язковою для вжитку в армії, на флоті та в усіх урядових і загальних громадських публічно-правових установах. Одночасно в законі підкреслювалося, що приватні особи мають право звертатися до державних установ рідною мовою.

Сьогодні часто говорять про захист української мови, адже ні для кого не секрет, що вона перебуває у небезпеці. Проте держава майже нічого не робить, аби зміцнити і популяризувати державну мову.

Сто років тому Українська Центральна Рада показала приклад того, як державі потрібно боронити державну мову, ухваливши Закон «Про запровадження української мови у банківській і торговій сфері» (див. у кн. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. – К.: Наук. думка, 1996-1997).

То чи не пора вже відкинути зайві сентименти та впроваджувати наполегливо і послідовно використання української мови в усіх без винятку сферах слововжитку.

НА СТОРОЖІ РІДНОГО СЛОВА

    Щороку 21 лютого в усьому світі відзначається Міжнародний день рідної мови. На жаль сьогодні продовжуються спроби нав'язати багатьом українцям думку про те, що рідна мова для них ... російська.    
    Так, деякі українофоби намагаються довести, нібито класики української літератури не прагнули створювати цю літературу, що вони були прихильниками так званої загальноросійської літератури і російська мова була для них рідною, а твори українською мовою писали лише «заради жарту». Ось лише кілька характерних цитат одного «літературознавця»: «Как видим, малороссы (украинцы), как и великороссы, имели все основания считать русский литературный язык родным. Таковым он и был. <…> Русскоязычными были и украинские писатели – И.П.Котляревский, Е.П.Гребенка, Г.Ф.Квитка-Основьяненко, П.П.Гулак-Артемовский, за что впоследствии накликали на себя обвинение в "пренебрежительном" отношении к "рідной мове". <…> Соответственно, вышеупомянутые Котляревский, Гребенка, Квитка-Основьяненко считали себя русскими, а русский язык – родным. Создавать ещё один литературный язык, "возрождать украинскую литературу" они не собирались, а простонародные говоры … использовали в своем творчестве для лучшей передачи местного колорита или для комических эффектов».

Уся ця нісенітниця, звичайно, не відповідає дійсності. Насправді класики, як і годиться класикам, виступали ревнителями і рідної мови, і рідної літератури.