З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ АБЕТКИ

Загальновідомо, що українська абетка сформувалася на основі кириличної азбуки, що поширилась у Київській Русі з прийняттям християнства.

Кирилиця мала декілька видів чи форм написання (устав, напівустав, скоропис, в’язь та ін.). Найдавнішою формою кириличного письма був устав. Проте уставне письмо досить рано почало переходити в більш швидкі почерки: з'являється нахил; частішають частини букв, що виступають за межі рядка; розвивається система скорочень. На зміну уставу приходить напівустав і скоропис (іноді виділяють також перехідні види письма: маюскульний курсив, перехідну скоропис та ін.). Для заголовків застосовувалася особлива техніка декоративного поєднання букв - в'язь.

Певний час кириличне письмо з успіхом використовувалося при переписуванні книг, а з появою друкарства – і для друкованих. Та згодом громіздкий і застарілий кириличний друк з його складним правописом і численними титлами став непридатним для друкування наукових видань, навчальних посібників, художньої літератури тощо.

Тому невдовзі з’явився спрощений друкований шрифт, що дістав назву «гражданська азбука» або «гражданка».

Набула поширення думка, нібито гражданський шрифт був вигаданий в Росії Петром I в 1708 році для друку світських видань в результаті першої реформи російського алфавіту (зміни складу абетки і спрощення накреслення літер алфавіту). При цьому новий шрифт із простішим і більш закругленим накресленням літер було створено на основі нового скорописного почерку московського кириличного письма кінця XVII – початку XVIII століття (ним вели дипломатичне листування і писали грамоти) та латинського шрифту «антиква».

Стверджується навіть, що на початку 1707 року Петро I власноруч намалював ескізи, за якими кресляр і малювальник Куленбах, що служив при штабі армії для креслення мап і диспозицій, зробив малюнки тридцяти двох малих літер нового алфавіту, а також чотирьох великих літер «А», «Д», «Е» і «Т». Повний комплект шрифтових знаків в трьох розмірах за малюнками Куленбаха був замовлений в Амстердамі в друкарні білоруського майстра Іллі Копіевіча.

Здавалося б усе зрозуміло. Тим паче, що навіть такий знаний вітчизняний мовознавець, як Г.П. Півторак, погоджуючись з цією версією, писав в «Енциклопедії сучасної України», що гражданський шрифт «почали застосовувати в Росії у книжках світського друку після проведеної 1708-10 років реформи замість давньоруського шрифту, заснованому на кирилиці».

Та чи дійсно цар Петро І був винахідником «гражданки»? Виявляється, що ні.

Ось, наприклад, які дані наводить український письменник, фольклорист і літературознавець І.В. Глинський: «У 1637 року в Печерській друкарні за участі Петра Могили була надрукована книга «Євангеліє учительноє» шрифтом схожим на сучасний. Петру І, який відвідав Печерську друкарню, сподобався «київський шрифт», і згодом він використав його при створені російської «гражданки», трохи пізніше відлитої в Амстердамі».

А ще раніше подібне стверджували й самі росіяни. Так, російський журналіст і перекладач В.І. Кельсієв у 1868 році писав таке: «Говорят, что Петр Великий гражданскую печать выдумал, а оказывается, он просто-напросто заимствовал ее у галичан и прочих малорусов, которые употребляли ее еще в XVI в. Заголовки многих грамот и статутов, виденные мною в Ставропигии, начерчены чисто нашими гражданскими буквами, а текст, писанный в XVI в. - очевидный прототип нашей скорописи и наших прописей елисаветинских и екатерининских времен».

В дореволюційному «Русском энциклопедическом словаре» 1875 року читаємо: «Гражданские буквы, (в противоположность церковнославянским), ныне употребляемые в России, впервые употреблены в печати Петром Могилою, окончательно введены імператором Петром І в 1708 г.».

Та і той-таки Г.П. Півторак, жодним словом не згадуючи ні Петра Могилу, ні галичан, тим не менше наводить таку цікаву деталь: «Перші зображення 32-х літер гражданського шрифту на замовлення російського царя виконано у місті Жовква (нині Львівської області) у січні 1707 року … військовим інженером і креслярем Куленбахом…».

Отже, як бачимо, без «галичан и прочих малорусов» тут не обійшлося.

У червні 1707 року Петро I вже отримав з Амстердама перші проби шрифту середнього розміру, а у вересні - відбитки пробного набору шрифтами великими й дрібними. Потім у Голландії придбали друкарський верстат та інше друкарське обладнання, було запрошено майстрів-друкарів для роботи в Росії та навчання російських фахівців, які наприкінці 1707 року разом зі шрифтом, друкарським верстатом й іншими товарами добралися до Москви і одразу ж приступили до роботи.

1 січня 1708 року цар Петро підписав указ, в якому зазначалось: «…присланным Галанския земли, города Амстердама, книжного печатного дела мастеровым людем… теми азбуками напечатать Геометрию на русском языке... и иныя гражданския книги печатать темиж новыми азбуками...». Отже, наближений за графікою до західноєвропейського, новий шрифт був виготовлений західноєвропейськими майстрами в Західній Європі для спрощення типографського набору на друкованих верстатах, виготовлених в тій же Західній Європі.

Перша книга, надрукована новим гражданським шрифтом, «Геометріа славенскі землемѣріе» вийшла в світ у Москві 1708 року. За нею послідували інші.

Незабаром на гражданський шрифт (з відповідними змінами) перейшли серби, пізніше – болгари. А ось румуни в 1860-і роки відмовилися від кирилиці на користь латинської писемності. При цьому, у них певний час використовувався «перехідний» алфавіт, який представляв собою суміш латинських і кириличних літер.

Починаючи від XVIII століття гражданський шрифт поширився й в Україні, яка входила тоді до складу Російської імперії. Згодом його почали пристосовували до звукового складу української літературної мови, додаючи чи прибираючи певні літери. Та то вже інша історія.