БАТЬКО МАХНО І МОВА

Згідно радянської міфології Громадянської війни 1918-1922 років Нестор Іванович Махно та махновці були бандитами і розбійниками. Пригадайте хоча б який його образ створили пролетарські поети і письменники, наприклад, Едуард Багрицький в поемі «Дума про Опанаса» або Олексій Толстой в романі «Ходіння по муках» та однойменній кінострічці.

Сьогодні ця, одна з багатьох, історичних фальсифікацій вже розвінчана. Та починає поширюватися інший міф, міф про ставлення Махно до української мови. Штатні і позаштатні українофоби настирливо намагаються довести, нібито Нестор Іванович зневажливо ставився до української мови і нормально сприймав політику росіянізації України, оскільки сам розмовляв російською мовою.

При цьому вони наводять цитату з його спогадів, виданих у Парижі в 1920-30 роках. Згадуючи події червня 1918 року, коли він повертався залізницею з Москві, де він зустрічався з лідерами анархістів та керівниками радянського уряду В. Леніним, Я. Свердловим, Л. Троцьким до України, Махно зазначає, що «железнодорожные служащие гетманского царства поделались такими «украинцами», что на вопросы, обращенные к ним на русском языке, совсем не отвечали».

ВІЙНА ЗА МОВУ ТРИВАЄ

      Сьогодні вже в котре з новою силою розгорнулась дискусія щодо української мови і мовного закону в Україні. Вочевидь, що це питання давно і геть-чисто заполітизоване. Та дивує й позиція деяких українських інтелектуалів. Письменник Олекса Різників, наприклад, вважає, що українська мова не потребує захисту, а книжки, в яких спростовуються імперські міфи про українську мову навіть не варто читати. Знані українські поети Борис Олійник, Дмитро Стус, Леся Мудрак та інші в самий розпал боїв на Світлодарській дузі видають спільний альманах з російськими поетами з метою «возвратить друг другу поле культуры, объединяющее наши страны».

Але така інфантильність і толерантність може дорого нам коштувати, бо наступ на українську можу з ворожого табору просто шалений. Колишній харків’янин, а нині відомий російський письменник і українофоб Едуард Лімонов в одному інтерв’ю висловився так: «Я раньше жил в Харькове до 23 лет. Я наблюдал эту публику. У нас было две украинские газеты, которые никто не читал, и весь этот тираж отправляли на рынок заворачивать селедку. Это были смешные люди, которые работали в этих газетах». Сьогодні Україні, як ніколи, потрібен жорсткий, послідовний, твердий, але виважений до дрібниць закон про мову. При цьому не слід зважати на закиди наших недругів або мимрення доморощених «толерастів».

І українській владі, і суспільству нарешті треба зрозуміти, що йде війна, і в тому числі війна за мову. Якщо сьогодні ми не зробимо все необхідне для захисту і розвитку української мови, завтра, як і раніш, україномовні газети в Україні слугуватимуть лише для того, щоб в них загортали оселедець. Та нехай буде навпаки. 

КУЛЬТУРНИЙ «МІНСЬК» 

про громадянську відповідальність поета

Чи несе поет громадянську відповідальність перед суспільством, батьківщиною і своїм народом? Завжди вважав, що так. А тим більше тоді, коли на твою батьківщину напав підступний ворог і вона стікає кров’ю. Очевидно, що в такі часи не тільки в окопах на передовій, а й на культурному фронті мають діяти певні моральні правила поведінки. Тому не випадково українське суспільство з таким осудом і огидою сприймає постійні гастролі до Москви доморощених культпрацівників.

На цьому фоні дивно виглядає те, що залишилася непомітною для широкого загалу дуже знакова подія, яка відбулася 12-13 грудня 2016 року в Мінську. В столиці Білорусі (вже втретє цьогоріч) відбулася конференція Міжнародного гуманітарного проекту «Мінська ініціатива». На ній був презентований альманах молодих поетів Росії, Білорусі і України під назвою Terra Poetica.

Відкривали презентацію, як і годиться, високі московські гості – колишній міністр культури Російської Федерації М. Швидкой та заступник керівника «Роспечати» В. Григор’єв.

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ АБЕТКИ

Загальновідомо, що українська абетка сформувалася на основі кириличної азбуки, що поширилась у Київській Русі з прийняттям християнства.

Кирилиця мала декілька видів чи форм написання (устав, напівустав, скоропис, в’язь та ін.). Найдавнішою формою кириличного письма був устав. Проте уставне письмо досить рано почало переходити в більш швидкі почерки: з'являється нахил; частішають частини букв, що виступають за межі рядка; розвивається система скорочень. На зміну уставу приходить напівустав і скоропис (іноді виділяють також перехідні види письма: маюскульний курсив, перехідну скоропис та ін.). Для заголовків застосовувалася особлива техніка декоративного поєднання букв - в'язь.

Певний час кириличне письмо з успіхом використовувалося при переписуванні книг, а з появою друкарства – і для друкованих. Та згодом громіздкий і застарілий кириличний друк з його складним правописом і численними титлами став непридатним для друкування наукових видань, навчальних посібників, художньої літератури тощо.

ХАМСЬКА ФІЛОЛОГІЯ

Важко перебільшити значення мови з боку її впливу на культурне, моральне і політичне життя суспільства. Мова є одним з найважливіших засобів впливу на цілі народи, маніпулювання людьми, способом зміни їхньої свідомості.

Давно вже відомо, що для того, щоб здобути перемогу у війні треба принизити моральний дух супротивника, переконати його, що він є жалюгідним і нікчемним, ні на що не здатним. Одним із засобів такого приниження України є спроба принизити українську мову, показати, що вона є не просто «зіпсованою», але й смішною, сільською, некультурною.

Кожен народ любить і звеличує свою мову. Це цілком природно. Адже в багатьох мовах поняття «мова» і «народ» збігаються. Рідною мовою людина щодня чує своє ім'я (найприємніше слово, як стверджують психолінгвісти), освідчується в коханні, сумує і взагалі виказує свої почуття і емоції.

НАША ПЕРША КНИГА 

У 2016-2017 роках виповнюється 960 років найдавнішій пам’ятці української книжності - Остромировому євангелію. Ця книга є першим точно датованим пергаменним рукописом, створеним у Давній Русі.
     Євангеліє було переписане у 1056-1057 роках (з жовтня 1056 по травень 1057) на замовлення новгородського посадника Остромира, що був посаджений київським князем Ізяславом Ярославичем. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді.

Вона виконана на дуже високому рівні книжкової справи. Текст євангелія написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оздоблення книги, прикрашеної малюнками євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є післямова писаря - дяка Григорія, поставлена також і дата написання.

ЧИ ПОЛОНІЗМ СЛОВО «ДЯКА»?

Багато слів, які традиційно вважаються полонізмами або запозиченими за посередництва польської мови, насправді викликають значні сумніви щодо свого походження.

Візьмемо для прикладу слово «дяка», «дякувати». Академічні словники подають його як полонізм, запозичений в свою чергу з німецької мови. Так, у Фасмера читаємо: «дяковать «благодарить», дяка «благодарность», зап., южн. (Даль), укр. (по)дяка - то же, дякувати «благодарить». Через польск. dzięk м., dzięka ж. «благодарность», dziękować «благодарить» (с XIV в.) из средневерхненемецкого dank «благодарность», danken «благодарить».

Слідом за ним 7-митомний «Етимологічний словник української мови» (найбільш повний на сьогодні подібний словник) повідомляє, що слово «дяка … - запозичене з німецької мови через польську».