ПІСНЯ ПРО ГАРБУЗА

   Мабуть, важко знайти українця, який би ще з дитинства не чув жартівливу пісню про гарбуза, що питався свого роду. Пісня вважається народною. Та мало хто знає, що у цієї пісні є «батько» - маловідомий український поет Володимир Степанович Александров (1825–1894). Його літературний доробок не такий вже великий, хоча й різноманітний. Він писав вірші, п’єси, оперети, лібрето, казки, біблійні переклади, збирав етнографічний матеріал і фольклор. 
     Але обезсмертив себе поет одним жартівливим віршем «Пісня про гарбуза», вперше надрукованому в часописі «Зоря» 1889 року. Невдовзі вірш і справді став народною піснею. Та, як часто буває у таких випадках, слова пісні зазнали значних змін в порівнянні з оригіналом, але літературним батьком історії про гарбуза та його родину був саме Александров.

Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
– Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?

Обізвалась жовта диня,
Гарбузова господиня:
– Іще живі, ще здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвались огірочки,
Гарбузові сини й дочки:
– Іще живі, ще здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвалася морквиця,
Гарбузовая сестриця:
– Іще живі, ще здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвались буряки,
Гарбузові свояки:
– Іще живі, ще здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвалась бараболя,
А за нею і квасоля:
– Іще живі, ще здорові
Всі родичі гарбузові!

Обізвався старий біб:
– Я задержав увесь рід!
Ой ти, гарбуз, ти перістий,
Із чим тебе будем їсти?

– Миска пшона, шматок сала – 
От до мене вся приправа!