ПРО СЛОВО ВЕЛИКДЕНЬ

          Вже традиційно на свято Світлого Христового Воскресіння християни в Україні вітають один одного з Великоднем.

Останнім часом серед численних публікацій, особливо серед так званих неоязичників чи рідновірів, можна прочитати, що слово Великдень є суто українським. Його використовували наші пращури язичники для позначення весняного рівнодення. А для свята Воскресіння Ісуса Христа використовувалося грецьке слово Пасха (πάσχα), яке в свою чергу походить від єврейського «песах». Та згодом церковники запозичили його, як і саме слово православ’я та багато чого іншого, у слов’ян.

Дійсно, такі великодні символи, як паска та крашанки (писанки), беруть своє походження в стародавніх язичницьких віруваннях. Однак, немає достовірних підтверджень того, що день весняного рівнодення звався у давніх слов’ян Великоднем. Натомість документально засвідчено, що слово Великдень на позначення Воскресіння Ісуса Христа потрапило в українську мову з церковнослов’янської мови разом з іншими церковнослов’янізмами після прийняття християнства.

Тобто, насправді, слово Великдень, як і слово Пасха запозичене з грецької мови і є калькою виразу µεγαλη ημερα. Так, чи не вперше воно зустрічається в Остромировому Євангелії (вєликь дьнь), а згодом і в багатьох інших церковнослов’янських пам’ятках (Савина книга, Супрасльський літопис тощо). Існує це слово і досі в болгарській (Великден) та македонській (Велигден) мовах. Існувало воно і в російських церковних текстах аж до XVI століття. Цікаво, що в західнослов’янських мовах назва свята збереглася, але переосмислилася і отримала назву Великаніч – польською Wielkanoc, чеською Velikonoce.