ПАМ’ЯТАЙМО: ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР

30 липня (18 за ст. ст.) 1863 року був виданий таємний припис міністра внутрішніх справ Російської імперії П. О. Валуєва, спрямований до Київського, Московського і Петербурзького цензурних комітетів, про призупинення друкування українською мовою («малороссийским наречием» за тодішньою термінологією) релігійної, навчальної і призначеної для початкового читання літератури. Таке обмеження використання української мови для широкого загалу суттєво позначилося на її розвиткові й дається взнаки і досі. Тож не забудьмо і пам’ятаймо, як нищили нашу мову. Плекаймо і поширюймо її по всіх світах. Бо вона того варта.

«ГАЛИЦИЗМИ» І НЕЧУЙ

Ще однією неправдою, яку хочуть нав'язати сьогоднішньому українському суспільству останнім часом, є твердження, що українська мова багато в чому зіпсована «галицьким діалектом». А в Галичині нібито говорять такою мовою, яку краще розуміють поляки, ніж самі українці, оскільки галичани вигадують слова на основі польських. Один одіозний політик навіть не посоромився свого часу в ефірі одного з українських телеканалів назвати цей діалект «відрижкою», що миттєво було розтиражовано засобами масової інформації, включаючи інтернетівські.

У руслі зазначених тенденцій київський публіцист О. Карєвін у своїй брошурі «Чертовщина под украинским соусом», а потім і в книзі під назвою «Русь нерусская (Как рождалась «рідна мова»)», наводить свій список «галицьких» слів, посилаючись при цьому на авторитет І.С. Нечуй-Левицького: «Классик украинской литературы настаивал на том, что украинский литературный язык нужно создавать на основе приднепровских народных говоров, а не галицкой говирки, "переходной к польскому языку со множеством польских слов", к которой добавляют ещё "тьму чисто польских слов: передплата, помешкання, остаточно, рух, рахунок, рахувать, співчуття, співробітник"…».