ВІЙНА ЗА МОВУ ТРИВАЄ

      Сьогодні вже в котре з новою силою розгорнулась дискусія щодо української мови і мовного закону в Україні. Вочевидь, що це питання давно і геть-чисто заполітизоване. Та дивує й позиція деяких українських інтелектуалів. Письменник Олекса Різників, наприклад, вважає, що українська мова не потребує захисту, а книжки, в яких спростовуються імперські міфи про українську мову навіть не варто читати. Знані українські поети Борис Олійник, Дмитро Стус, Леся Мудрак та інші в самий розпал боїв на Світлодарській дузі видають спільний альманах з російськими поетами з метою «возвратить друг другу поле культуры, объединяющее наши страны».

Але така інфантильність і толерантність може дорого нам коштувати, бо наступ на українську можу з ворожого табору просто шалений. Колишній харків’янин, а нині відомий російський письменник і українофоб Едуард Лімонов в одному інтерв’ю висловився так: «Я раньше жил в Харькове до 23 лет. Я наблюдал эту публику. У нас было две украинские газеты, которые никто не читал, и весь этот тираж отправляли на рынок заворачивать селедку. Это были смешные люди, которые работали в этих газетах». Сьогодні Україні, як ніколи, потрібен жорсткий, послідовний, твердий, але виважений до дрібниць закон про мову. При цьому не слід зважати на закиди наших недругів або мимрення доморощених «толерастів».

І українській владі, і суспільству нарешті треба зрозуміти, що йде війна, і в тому числі війна за мову. Якщо сьогодні ми не зробимо все необхідне для захисту і розвитку української мови, завтра, як і раніш, україномовні газети в Україні слугуватимуть лише для того, щоб в них загортали оселедець. Та нехай буде навпаки.